Діалог про долю і душу
Станіслав Вінценз (1888—1971)
УГОРЩИНА
ПРО ВИСТАВКУ
Гуцулка з Бистреця, 1933, фот. Л.Чіпріані
Гуцулка з Бистреця, 1933, фот. Л.Чіпріані
Після вступу радянських військ до Польщі Вінценз вирішив залишити країну. 18 вересня 1939 року він разом зі старшим сином і Єжи Стемповським вирушив до Угорщини. Дорога вела через Татарський перевал.
«Перевал був також повний селянок із Яблониці та околиць. Із властивою гуцульському людові добротою вони прийшли на перевал з молоком, сиром, фруктами й хлібом, щоб безкоштовно підгодувати бідних „панів”, утікачів. Мені здавалося, що я впізнаю ту чи іншу бабусю, бо вони дивилися на мене як давні знайомі. Я звернувся до однієї з них: „Біда, бабуню, чи не так?” Вона відповіла мені прислів’ям: „Ей, паночку, одна біда — то рідна мама, аж сім бід на обід — то біда”».
(Станіслав Вінценз, Діалоги з совєтами, 1966)
«Я чудово зрозумів, що з приходом совєтів настане повна ізоляція від світу і щось на зразок перманентного воєнного стану. Крім того, доведеться ганятися за кілограмом цукру, шукати знайомства, щоб купити устілки для взуття, багато часу проводити в чергах. Вдавати вдячність, а то й захоплення, не тільки вождями совєтськорго режиму, але навіть якимись провінційними кациками. Ні, це не для мене».
(Станіслав Вінценз, Діалоги з совєтами, 1966)
Мапа мандрівки (втечі), виконана Єжи Стемповським, збірка Польського музею у Рапперсвілі
У дворі родини Кенді під час угорського рекогносцирування, жовтень 1939
Після кількатижневого перебування в Угорщині письменник повернувся до Бистреця, щоб забрати всю родину. Наступного дня після повернення письменника додому, совєти звинуватили Станіславa Вінценза і його сина у незаконному перетині кордону. Їх заарештували і помістили до в’язниці в Станіславі (Івано-Франківську), а звільнили в грудні, завдяки вдалому втручанню представників єврейського та українського середовищ. Напровесні обидва сини, а в травні 1940 р. Станіслав Вінценз і п’ять жінок (Ірена і Лєна, дочка Барбара, Гелена Лучинська і Катажина Поб’яжин) вирушили з гуцульськими провідниками до Угорщини, де осіли спочатку в Будапешті, а потім у невеликому містечку Ноґрадверьоце на Дунаї. Ганс Цбінден та Єжи Стемповський клопотали в Швайцарії про фінансову допомогу для них. За порятунок євреїв під час перебування в Угорщині Вінценз був посмертно відзначений нагородою «Праведник серед народів світу».
Станіслав Вінценз із гуцульськими сусідами, 1938
Гуцульська дитина, 1933, фот. Л. Чіпріані
«Символічним змістом „Одіссеї” є коливання людського духу між двома полюсами: між далеким світом, повним чудес, до якого рветься людський дух, і рідною землею, яка, навіть коли вона така скеляста й сувора, як Ітака, проте, за словами Одіссея, є „чимось найсолодшим, що можна побачити”».
(Станіслав Вінценз, Hungarica. Дар дружби, 1943)
«І розбуди Твоє царство в душах наших,
нехай саме заструменить як Твої Оріони,
тією ж волею, як на небесах
так і на землі.
Хліба і здоров’я, і надії
дай нам днесь,
аби ми не впали намарно в пустелі при дорозі».
(Станіслав Вінценз, Парафраз Молитви Господньої, 1941)
Вінцзензи в Угорщині, 1942