Діалог про долю і душу
Станіслав Вінценз (1888—1971)
УГОРЩИНА
ПРО ВИСТАВКУ
Гуцулка з Бистреця, 1933, фот. Л.Чіпріані
Гуцулка з Бистреця, 1933, фот. Л.Чіпріані
На перевалі також було повно селянок з Яблуниці й околиць. З притаманною гуцульським людям щедрістю вони прийшли на перевал з молоком, сиром, фруктами і хлібом, щоб безкоштовно підгодувати «панів», біженців. Мені здалося, що я впізнаю ту чи іншу жінку, бо вони дивилися на мене як старі знайомі. Я запитав одну з них: «Біда, бабуню, правда ж?» Вона відповіла прислів’ям: «Ей, паночку, одна біда то рідна мати, допіру сім бід на обід – ото біда».
(Станіслав Вінценз, Діалоги з совєтами, 1966)
Я чудово зрозумів, що з приходом совєтів настане повна ізоляція від світу і щось на зразок перманентного воєнного стану. Крім того, доведеться ганятися за кілограмом цукру, шукати знайомства, щоб купити устілки для взуття, багато часу проводити в чергах. Вдавати вдячність, а то й захоплення, не тільки вождями совєтськорго режиму, але навіть якимись провінційними кациками. Ні, це не для мене.
(Станіслав Вінценз, Діалоги з совєтами, 1966)
Мапа мандрівки (втечі), виконана Єжи Стемповським, збірка Польського музею у Рапперсвілі
У дворі родини Кенді під час угорського рекогносцирування, жовтень 1939
Після кількатижневого перебування в Угорщині письменник повернувся до Бистреця, щоб забрати всю родину. Наступного дня після повернення письменника додому, совєти звинуватили Станіславa Вінценза і його сина у незаконному перетині кордону. Їх заарештували і помістили до в’язниці в Станіславі (Івано-Франківську), а звільнили в грудні, завдяки вдалому втручанню представників єврейського та українського середовищ. Напровесні обидва сини, а в травні 1940 р. Станіслав Вінценз і п’ять жінок (Ірена і Лєна, дочка Барбара, Гелена Лучинська і Катажина Поб’яжин) вирушили з гуцульськими провідниками до Угорщини, де осіли спочатку в Будапешті, а потім у невеликому містечку Ноґрадверьоце на Дунаї. Ганс Цбінден та Єжи Стемповський клопотали в Швайцарії про фінансову допомогу для них. За порятунок євреїв під час перебування в Угорщині Вінценз був посмертно відзначений нагородою «Праведник серед народів світу».
Станіслав Вінценз з сусідами-гуцулами, 1938
Гуцульська дитина, 1933, фот. Л. Чіпріані
Символічним змістом Одіссеї є коливання людського духу між двома полюсами, між далеким світом, повним чудес, до якого рветься людський дух, і рідною землею, яка, навіть коли вона така скеляста і сувора як Ітака, проте за словами Одіссея є «чимось найсолодшим, що можна побачити».
(Станіслав Вінценз, Hungarica. Дар дружби, 1943)
І розбуди Твоє царство в душах наших,
нехай саме заструменить як Твої Оріони,
тією ж волею, як на небесах
так і на землі.
Хліба і здоров’я, і надії
дай нам днесь,
аби ми не впали намарно в пустелі при дорозі.
(Станіслав Вінценз, Парафраз Молитви Господньої, 1941)
Вінцзензи в Угорщині, 1942