Діалог про долю і душу
Станіслав Вінценз (1888—1971)
ҐРЕНОБЛЬ – ЛА КОМБ (ФРАНЦІЯ)
ПРО ВИСТАВКУ
У 1947 році Вінзенци потрапили на південь Франції і поселилися в Уріяжі-ле-Бені, а через два роки перебралися до Ґренобля. Влітку вони переїжджали з міста в село Ла Комб-де-Лансі. Спочатку вони винаймали кімнату, згодом їх син Анджей Вінценз придбав старий сільський будинок. Саме у ньому Вінцензи знову відчули себе вільними людьми.
Станіслав Вінценз з Іреною і Барбарою та сестрою Марією, братом Казімєжом і його дружиною Гальшкою, Ґренобль, 1952
Станіслав Вінценз у Ґреноблі, 1947
Станіслав Вінценз в Ґреноблі, бл. 1961
Він був людиною гір, у вигнанні в Дофіне, далеко від рідних Карпат. Він любив прогулянки, сходження на вершини, танці. Коли я познайомилася з ним, він уже був немолодим і, мабуть, повільнішим в рухах, ніж раніше. Але іноді вечорами він на довгі години зникав і ганяв руслами гірських потоків довкола Ґренобля. Був приязним. Гості приходили не тільки з села, вони з’являлися звідусіль, зовсім здалеку. Іноді вдома нічого, крім мамалиґи, не було. Цю мамалиґу ділили на всіх і зі смаком споживали.
(Жанна Герш, Про Станіслава Вінценза, 1971)
Будинок у Ла Комбі, 1959
Ірена та Станіслав Вінцензи в Ла Комбі, 1959
Станіслав Вінценз зі швайцарськими друзями, Ла Комб, 1958