Діалог про долю і душу

Станіслав Вінценз народився 30 листопада 1888 року на Гуцульщині, у Слободі Рунгурській, розташованій на висоті близько 450 м над рівнем моря, за 22,5 км від Коломиї. Там не було місця для щасливого дитинства. Усього лише за дев’ять років до того, 1879 року, зі свердловин, пробурених у долині Слободи, забила нафта, а 1880 року вперше для буріння було використано паровий двигун; одна за одною з’являлися нові свердловини. Видобуток швидко зріс із 30 000 барелів у 1881 році до 200 000 у 1885-му. Це було одне з найбільших нафтових родовищ у Європі, а оскільки понад сімсот нафтовиків знайшли тут роботу, околиця стала густонаселеною. На площі 160 моргів постали понад 150 свердловин глибиною від кільканадцяти до 380 метрів; «на вигляд це були дерев’яні вежі висотою до 9 метрів». У середньому – одна свердловина на морг, тобто на квадрат зі стороною 75–80 метрів.
Можливо, слід повірити популярному публіцистові й письменнику Юзефу Роґошеві, який 1886 року відвідав Слободу і розповів читачам часопису «Ateneum» про «християнські» порядки, що там панували. А може, більше правди у репортажі отця Яна Бадені, який побував у «галицькій Пенсільванії, галицькому Баку» на початку дев’яностих років того століття. Спочатку він побачив «ліс із сотень бурових вишок» на тлі хвойного пралісу і мальовничо розкидані «панські вілли, шляхетські двори, убогі курні хатки». Потім від одного з нафтовиків він почув, що кілька років тому, у розпал нафтової лихоманки, у Слободі було п’ять тисяч мешканців, а «дорога від Коломиї до Слободи кишіла від підвод, що везли дорогі вина, коньяки, делікатеси, якими нафтовики частувалися після роботи; отримані прибутки супроводжувались танцями, гулянками, нестримними розвагами». І от саме тоді на світ з’явився Станіслав Вінценз.